"Мені вже пізно..." - "Справді?"

Надихаюча історія. Коли наступного разу Ваші бабуся, дідусь чи батьки казатимуть: "Куди мені вже?", "Я застара/застарий...", "Мені вже пізно...", можете показати їм це коротеньке відео про 89-річну пенсіонерку, яка за останні шість років відвідала декілька країн  з одним рюкзаком: 

Текст відео:

"Мешканці Красноярська 89 років, а вона з одним рюкзаком на повну подорожує всім світом, їздить на байку, заводить друзів-іноземців і шокує турагентів, а також сперечається з офіціантами. Читати далі...

Есе Елізабет Гілберт "Вчіться бути самотнім"

Все почалося з розмови в перукарні. Мене стригла ефектна, але сумна 28-річна жінка. Ви знаєте, як це буває: розбалакаєшся з незнайомцем, і ось вже переходиш на особисті і важливі теми.

Про що інші люди говорять з перукарем? Я - про любов і втрати.

Вона розповіла, що напередодні нашого сеансу вийшла з відносин тривалістю в чотири роки. Причиною була втома. Вона втомилася від того, що партнер не цінував її.

Вона сказала: "Мені терміново потрібно знайти кого-небудь покраще".

Я взяла її за руку (сама від себе не очікувала) і сказала дуже впевнено: "Пообіцяйте мені, що проведете хоча б півроку наодинці зі собою! Пообіцяйте не влазити в нові відносини без значної перерви".

Вона подивилася на мене з недовірою і сказала: "Але мені ж буде нудно жити. Сидіти півроку біля телевізора на самоті, як стара діва? Що може бути гірше!"

Я знаю багато гірших ситуацій. Наприклад, коли знаходиш собі партнера виключно з бажання не бути наодинці зі собою, і він знову - сюрприз - не цінує тебе. А ти залишаєшся з ним, тому що бути однією страшно. Читати далі...

Кольорова усмішка вдячності

Автор: Oksana Ratushna

Іду по вулиці.  Сидячи вздовж тротуару, підлітки малюють пейзаж. Ідучи, ледь підглядаю, милуюся...  

І тут одному хлопчині розсипається кольорова крейда. Минаю, а потім повертаюся, збираю крейду, кладу в коробочку. Піднімаючись, підводжу очі і бачу щиру широку усмішку хлопчини.

Він усміхався не просто губами, і навіть не очима. Це усмішка, у якій розпливається все обличчя і сіяє теплим, зігріваючим, проникаючим в самі глибини душі, промінням.  Це була усмішка здивування  і вдячності. Це усмішка, що може розтопити всі льоди півночі, вона безмежна, а тому така могуча.

Я усміхнулася у відповідь …і поспішно продовжила свій шлях. 

Я розгубилася, оскільки не була готова аж до такого щедрого та щирого прояву емоцій. Але це було фантастично! Ця усмішка, зігрівши всі фібри душі, перенеслася на моє обличчя, а потім на обличчя ще кількох випадкових моїх перехожих. 

А все ж почалося із маленької допомоги!

Проблема? ...Чи можливість?

Автор: Oksana Ratushna

Йду по вулиці, а в спину дме такий сильний, холодний і пронизливий вітер. Люди, що йдуть назустріч, зі всіх сил ховаються та закутуються. І тут, серед цього натовпу виринає щасливе широко усміхнене обличчя. Хлопчик, розправивши руки, імітує літачка, що летить назустріч вітру. Усміхаюся і розумію - будь-що можна сприйняти та використати як проблему або ж як можливість.

А як вам вдалося використати як можливість те, що на перший погляд виглядало лише проблемою?

Про що забувають батьки

"Послухай синку, я розмовляю з тобою, коли ти вже спиш. Ти підсунув свою ручку під щоку, до твого чола, на якому видніються маленькі крапельки поту, прилипла пасмо твоїх світлого волосся. Я потайки проник в твою кімнату. Тільки що, кілька хвилин тому, коли я сидів у бібліотеці і читав свої папери, мене несподівано захлеснула хвиля каяття. Я тут біля тебе, і я усвідомлюю провину перед тобою. 

Синку, ось про що я міркую зараз... Читати далі...